Євген Хандусенко, художник, друг haze

Мої картини зараз висять в haze на Володимирській. Роботи абсолютно з різних часів, але вони дивно об’єдналися в одну концепцію. Концепція говорить про західні надії України, новий курс у всіх сферах життя. А західний світ — це європейська цивілізація і ідеали. І ми теж носії всього цього, просто у нас воно загубилося серед іншого.

Приїжджаючи до Києва, виходиш на головну площу і бачиш жінку на колоні. І відразу розумієш — ти не в мусульманській країні, це Європа.
У минулому році, спільно з haze і фешн-фотографом Вірою Бланш, ми провели виставку Plastic & Plastics. Ми відразу вирішили йти в арт і створити простір, яке досліджує задану тему. Тема виставки — природність, а ми зіграли на контрасті, взявши за основу пластик — найштучніше, що тільки може бути.
Головне міркування проекту в тому, що культура — це штучне явище. Є природа, на ній виникає цивілізація з її культурою — і це штучно. Як може людина бути природньою? Вона може запозичувати якісь шматки, встановлювати ненасильницькі відносини з природою — щоб це був гарний діалог.

Свідомість — єдина річ, яка може здійснювати ірраціональні вчинки. Природа ж мислить раціонально і тече туди, де є нахил. А людина здатна прощати — це дивно! І тут складно залишатися сухим матеріалістом. І я намагаюся у своїй роботі підходити впритул до таких питань — щоб оголити ще якусь крихту розуміння. Ну, і звичайно, щоб було красиво, адже болить у всіх, а співати про це можуть не всі.

Свобода для всіх — це ідеал. Твоя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини. А Вольтер вважав, що свобода виникла на Сході, тому що єдиною вільною людиною на планеті можна було вважати великого хана, який міг робити все, що йому захочеться. І ось ця модель свободи одного за рахунок несвободи всіх протиставляється ідеальній моделі, в якій свобода — для всіх. Але це ідеал, це мета, до якої людство весь час йде.

Іноді візуальна частина заважає мистецтву. Коли ти можеш передати ідею без візуальної краси і якщо саме в цьому частина ідеї — це легкість. Імплантація ідеї одразу в мозок — наче до глядача вона прийшла сама.
У художника може бути два завдання. Він або формує новий напрямок, вибудовує ідеологію або просто пише квіти, щоб полегшити страждання, зняти стрес — вилікувати душу. І обидва завдання важливі.

Я можу сподіватися заспівати про щось на досить високій ноті. Продукувати думку і разом з цим — естетику. Мені цікава тема людини в світі технологій і цифровому просторі. У ХХ столітті технології сильно змінили життя людини і продовжують змінювати її зараз. Вони стали частиною нас, можна сказати, стали частиною нашої природи. І цей рух не зупинити — але можна налагодити відносини з технологіями.

Я — прихильник модернізму і вважаю, що людина повинна бути постійно напружена. Страшно напружена. Кожен день вона повиненна робити крок за горизонт, не знаючи куди потрапить в результаті. І весь час потрібно бути готовим до чогось нового і невідомого — як солдату.

Всі події, взагалі все, що я бачу — розглядаю як символ. Як художник, я зобов’язаний все сприймати символічно. Наприклад, аварія на Чорнобильській АЕС — це художня акція, діалог людини з природою. І в цьому діалозі людина отримала відповідь, яку не можна пропустити повз вуха. Слід сприймати технології і цивілізацію як продовження природи, як невід’ємну її частину, яка виростає на її тілі. Коли приходить таке розуміння — починаєш змінювати свою поведінку.

Соціум сам продукує всі символи, а завдання художника — вловити їх і поставити в рамку. Тому потрібно бути в соціумі, резонувати з ним. Все, що ми робимо — це художня акція, іноді гарна, а іноді не дуже.

Я пишу маніфести і пояснюю свої роботи. Але мене радує, коли просячи пояснити роботу, люди висловлюють свої версії. Адже мої тексти і мої пояснення — це художні і суб’єктивні речі. І якщо мені повірять — добре, якщо ні — значить я погано роблю свою роботу.

Будь-яке мистецтво — соціальне чи політичне, але не будь-яке мистецтво — критичне. Те, яке вказує прямо і плює кому треба (або кому не треба) в обличчя — це критичне. І коли в країні війна, а ти малюєш квіти — це теж твоя політична позиція, твоя заява.
Я вірю, що мистецтво змінює життя. На що ти дивишся — тим ти і стаєш. Як давньогрецькі куроси — атлетичні хлопці, які ходили по місту, показуючи красу тіла іншим, показуючи їм що таке ця краса. А якщо люди звикли малювати страшне і любити страшне — все буде страшно. А в цьому і полягає відповідальність художника — він постійно повинен моніторити і не пускати в світ того, що його руйнує.