Поговорили з постійною клієнткою haze, Тамарою Бабаковій, редактором, медіаменеджером і радіоведучій

Я завжди знала, що я — вербальна людина. Я росла в атмосфері культу словесності, і писати грамотно було нормою гігієни: це твоя прана, і ти повинен стежити за її чистотою. В умовах прискорення споживання цього стало досить, щоб бути УТП.

Не знаю, як так вийшло, але саме слово виявилося універсальним передавачем сенсу для нашого біологічного виду. У слова з’явилося найбільше число градацій, відтінків, нюансів використання. Коли ти працюєш з музикою, зрештою ти апелюєш до почуття, коли працюєш з фарбами, ти апелюєш до почуття. І тільки коли ти працюєш зі словом, ти апелюєш до розуму. Букви — це код, це інформація, а не емоція. Розшифровка мови для мозку людини — велика робота.

Конфуцій говорив: «Достатньо, щоб слова виражали сенс». У моєму розумінні писати й редагувати потрібно до того моменту, поки у тебе не буде зайвих літер.

Краса — це про знання, але не енциклопедичне, а про знання того, хто ти й в якій системі координат знаходишся. Я впевнена, що всі розумні жінки рано чи пізно стають красивими. Розумна жінка знає, що з собою зробити, щоб порадувати себе і тих, хто навколо. Можна бути довговолосою сільською музою або голеною панкушкою — неважливо, краса в тому, як це співвідноситься з твоєю історією, життєвою позицією, планами на вечір, врешті-решт. Це кристал, витонченість якого обумовлена витонченістю внутрішнього устрою невидимою оку атомної решітки.